Є на світі чудові місцинки. Такі собі центри сили.
Потрапляєш туди і розумієш, що все омріяне тобою просто чекає на твої рішучі дії.
Ходиш босоніж по зеленому килиму, і думки сягають захмарних висот. І вітер шепоче правду про твої бажання, а ти дивуєшся, як досі цього не розуміла.
Нащо взагалі ти намагалася робити не те, що виспівує твоя душа?
Тільки тому, що могла? Чи так колись склалися обставини, і ти не встигала збагнути?
Фігня.
Ми всі так чи інакше робимо свої вибори. Жалітися на них – це заперечувати частину себе, яка прийняла рішення в минулому.
Я вдячна собі за всі свої вибори, кожен с яких був у свій час цікавим і зухвалим. І передчуваю, що наступні мої кроки будуть ще більш ризикованими, але то є кайф, від якого важко відмовитися. Таке собі нестерпне задоволення, майже як відтягнутий оргазм.