Гори під ванільним соусом

…Викликаний у пам’яті тендітний образ ароматної булки розтрощили незачинені кимось двері туалету в тамбурі, які ходили ходунцем разом із усім вагоном. Притримуючи спущені джинси і стоячи обома ногами на унітазі, схопившись вільною рукою за липкий, мокрий поручень, Соня зрозуміла, що туалетний папір закінчився, а серветки вона залишила на верхній полиці в купе.
Потяг, азартно грюкаючи колесами по рейках, пер у ніч із невгамовним ентузіазмом…

Що почитати письменниці?

В фемінітиві, бо… Бо хочу і пишу!
Як не банально, я починала із «Як читати книги» Стівена Кінга. Гайд по читанню такий: по главі на тиждень, Неспішно, повільно, аналізуючи написане.
Остання глава дуже щімка, до речі. Хустинку треба.

У пошуках свого

Взяла за назву. Анотацію теж продивилася, але як і все, що не мало першорядного сенсу (а першорядного сенсу тоді не мало нічого, крім життя), не вона мене заякорила.
Метушня та істерія тоді у багатьох вийшли на перший план, і я майже фізично відчувала потребу заземлитися.
Щоб продовжити освіту дітей, попри все.
Щоб зберегти родину, попри все.
Щоб не з’їхати з розуму, попри все.
І ”Відкриття повільності” заземлило мене однією своєю назвою.
Я зрозуміла, що треба читати.

Ще зовсім давно

— Голова знову болить, — сказала, дивлячись на чоловіка. Він підвів голову, позіхнув і попрямував було до глечика з водою, але Саша була ближче.
— Дякую, Гош, я впораюся, — лила воду тоненьким струмком. Він падав у склянку мелодійно, по-музикальному рівно.
За вікном завила сирена, розбиваючи гармонію…

Дахи кольору помаранча

…Вона тримала обома руками кружку і робила часті великі ковтки. Марина розглядала її кілька секунд. Великі очі, красиві, лайтовий макіяж як і минулого разу, намагається виглядати розслабленою, але звичайно, що ні.

Волосся розпущене, охопило щоки з двох боків, рукава пухнастої водолазки натягнуті аж до середини пальців, кружку тримає між собою і екраном. Ну, ок…