Смотрит на меня и, наверное, видит отчаяние в моих глазах. Вылазит из машины, мягко забирает у меня ключ, достает батарейку и тянется к моим волосам!
Я говорю, мол, что это у вас на уме, любезный…
Сидять один від одного на відстані ліктя, кожен із ноутом. Хтось у зумі англійською, хтось кодить, деякі без буків із телефонів якісь питання вирішують, загалом, народ весь зайнятий. Сиджу, наприклад, а зліва чоловік пише код, і періодично підвисає, поки у нього там процеси відбуваються. У нього процеси, а йому нудно, ось він до сусідів і загляда, добре, все як на долоні…
Шукаючи в напівтемній гардеробній пакувальний папір ще з минулого року, Крістіна подумала, що весь цей рік – самі виклики. І це вже навіть не про війну, бо зміни, які «прилетіли», у Крістіни в нормальні часи мали право трапитися тільки за ретельним плануванням. Ну, нічо…
Люди тут не гуляли, лиш іноді з одного узбіччя на інше поспішали зухвалі білки. Легковички, помічаючи їх, перелякано сигналили.
Зупинялися зрідка, хіба щоб сфоткати сонце крізь крони сосен і принагідно перевірити навігатор.
— Тут жахливий зв’язок, ми точно повернули, куди слід?
— Так, просто не ловить сигнал. Проїдемо ліс, і буде норм.
Такі теж були особливими. Ночами ліс нашіптував їй свої казки…
Забулькотів чайник, сердито, натужно.
Різкий дзвінок телефону, що висів у неї на грудях, знов розірвав думки і захолодив серце. Зсередини затовкло.
– Надія Кравець?
– Так.
…И ничего не просила. Прощала рассыпанные карандаши и чай, разлитый на ее рисунки, делилась ручками, помогала таскать книжки и давала свою расческу.
После еды делали домашку. Читать она не любила, а слушать – да.
– Буквы пляшут, – улыбалась она…
Марек сразу уяснил для себя, что цивилизованно жить он не будет, пока не заработает себе состояние нецивилизованно. И у него был простейший, невыносимо тупой план. Именно поэтому он должен был сработать.
…В какой-то момент из-за поднятой крышки моего ноутбука слышится вздох. Такой, с намеком…
…Он здесь хозяин, это – его вотчина, его крепость. Попадая сюда, невозможно не попасть под его влияние, невозможно иметь другие точки зрения, невозможны альтернативы…
Самые прекрасные мгновения приходят спонтанно. Прелесть в том, что их невозможно спланировать. Сердце щемит от нежности или распирает от восторга. Но каждый раз чувства наполняют твой эмоциональный кувшин до горлышка и плещутся на самой грани. В попытке удержать в себе … Читать далее